Є митці, в яких кожна картина — як викрик, спалах емоцій, дика спроба прорватися крізь хаос. А є Юлія Кісельова. У неї все інакше. У її картинах — внутрішній спокій, золота тиша, простір, де хочеться залишитись надовше. І здається, що це не просто стиль. Це — її спосіб бути в світі. Саме такий, як її домашня студія.
Цей простір — не просто кімната. Це живий організм, віддзеркалення душі. Світло падає м’яко, небо за вікном дихає спокоєм, пензлі виструнчені у склянках, як солдати. Усе на своїх місцях, як у ритуалі, що допомагає налаштуватися на головне — створення краси. “Я не можу працювати в хаосі, — зізнається Юлія. — Упорядкований простір — це мій ґрунт для польоту”. І справді: щось є надзвичайно цінне в цій її здатності створити простір, який не відволікає, а підсилює.
Коли золото — не про блиск, а про глибину
Окреме місце в її творчому всесвіті посідає поталь — золота та срібна фольга, яку художниця вводить у свої роботи майже як медитацію. Це не про розкіш. Це про світло. Про внутрішній відблиск. Про нагадування, що справжнє золото — не те, що блищить, а те, що світиться зсередини.
Її відкриття цього матеріалу розпочалося з онлайн-курсу “Сучасний художник” — і відтоді не відпускає. Поталь, акрил, епоксидна смола, скляна крихта, текстурна паста — у руках Юлії ці матеріали стають засобами для дослідження сучасного живопису. Вона не боїться поєднувати непоєднуване. Її картини — це візуальні фрази на перетині різних мов: технічної, емоційної, природної. Вона переконана: митець сьогодні — це дослідник. Той, хто не лише відчуває, а й шукає.
Пейзаж, що живе в пам’яті
У роботах Юлії впізнаваний пульс природи. Навіть у найабстрактніших сюжетах можна вловити присутність гір, вітру, вечірнього неба. Її гірські пейзажі з бліками на вершинах — це вже не просто мотив, це підпис. Вони виникають із пам’яті, зі спогадів, можливо — зі снів. Але в кожній такій вершині — щось дуже справжнє.
“Я не уявляю своїх робіт без текстури, без глибини, — говорить художниця. — І навіть коли малюю зовсім інше, в роботі все одно залишається природа. Як відлуння, як суть”. Її картини — це не зображення реального пейзажу. Це його енергія. Його запах. Його тиша.
Студія як храм процесу
У цьому просторі, наповненому світлом і сенсами, вона працює майже щодня. І це — не ремесло. Це — практика бути з собою. Бути в процесі. Бути в правді. Студія — її простір сили. І саме тому кожна деталь тут має значення. Красиві тканини, улюблений стілець, великі полотна на підлозі — усе дихає змістом. Тут немає зайвого. Але є все, що потрібно, щоб народилася робота, в яку хочеться дивитися довго.
Експерименти з опорою
Попри чіткий стиль, Юлія постійно в пошуку. Вона сміливо пробує нове, але ніколи не зраджує собі. Це дивовижне поєднання: відкритість до нових технік і глибока вірність своєму відчуттю краси. Можливо, саме тому її мистецтво так “сідає” в серце: воно не нав’язує, а пропонує. Воно не вигукує, а шепоче — і цей шепіт чуєш довго.
Вона — митець без істерики. Її картини — як дихання. Як дотик. Як пам’ять про щось рідне, що було з тобою завжди, просто ти про це забув.
Юлія Кісельова — це митець нового часу: чесний, уважний, живий. У її студії — не тільки фарби й полотна. Тут — душа, що не боїться бути побаченою. І, можливо, саме це ми відчуваємо, коли дивимось на її картини. Відчуваємо, що справжнє — завжди спокійне. І світиться зсередини.
Інстаграм сторінка Юлії Кисельової: yuliiakiselova_art
https://instagram.com/yuliiakiselova_art?utm_medium=copy_link