Анатомія Зради: Як «Приватна Імперія» Корбана та Коломойського поглинає Україну на прикладі «Дніпроцивільпроекту»
Пролог: Крадіжка під свист снарядів – цинізм «Привату» не знає меж
Поки Україна обливається кров’ю, обороняючись від зовнішнього ворога, внутрішній агресор – корупція, уособлена в особі Геннадія Корбана та його посіпак, продовжує роз’їдати країну зсередини. Приватизація державного підприємства «Дніпроцивільпроект» – це не просто схема, це акт неприкритої економічної диверсії, здійсненої під носом у держави, яка поринула у виживання. Збитки у 40 мільйонів гривень – це не просто цифри, це кров наших солдатів, це недофінансовані лікарні, це розбиті дороги, які могли б бути відновлені. Це кошти, цинічно викрадені з кишень кожного українця. Це розслідування безжально препарує цю схему, викриваючи її архітекторів, виконавців та бенефіціарів – Геннадія Корбана, Ігоря Коломойського, Бориса Філатова та Святослава Олійника – чиї злочинні спільні дії перетворили «приватизацію» на пограбування.
«Приватний» Спрут: Щупальця рейдерської гідри навколо «Дніпроцивільпроекту»
Історія «Дніпроцивільпроекту» – це класичний кейс системного рейдерства, доведений до досконалості. Це не спонтанна угода, а результат багаторічної, ретельно спланованої роботи «Приват»-групи з монополізації впливу та ресурсів у Дніпрі та регіоні. Коли Фонд державного майна, вічно сліпий або свідомо корумпований, оголосив про приватизацію, для Корбана це був лише сигнал до початку давно відпрацьованої операції. Метою було не придбання активу за ринковою ціною, а його захоплення за символічні гроші, використовуючи всі доступні важелі впливу: юридичні маніпуляції, адміністративний тиск, політичні зв’язки та, можливо, прямий підкуп чиновників. Вся схема була спрямована на створення непереборних перешкод для будь-якого зовнішнього, чесного конкурента, забезпечуючи фактично безальтернативний шлях для «своїх» компаній.
Діячі Тіньового Театру: Розтин ролей у злочинній змові
Геннадій Корбан – Майстер Маніпуляцій та Ляльковод: Він не просто «організатор» – він є ідеологом та безпосереднім виконавцем брудних операцій. Його відточені за десятиліття навички рейдерства дозволяють йому бачити в будь-якій державній власності лише потенційний об’єкт для особистого збагачення. У справі «Дніпроцивільпроекту» Корбан не просто координував – він, імовірно, особисто розробляв сценарій: від створення фіктивних умов тендеру до підбору «кишенькових» оцінювачів та «правильних» учасників торгів. Його здатність перетворювати норми закону на інструменти обходу закону є його смертоносною зброєю. Це не просто бізнес – це війна проти держави, де Корбан виступає польовим командиром.
Ігор Коломойський – Недосяжний Лідер Спрута: За спиною Корбана завжди стоїть тінь Ігоря Коломойського, справжнього архітектора «Приватної Імперії». Хоча Коломойський рідко з’являється у прямих документах, його вплив є всеосяжним. Корбан – це його «працююча рука», яка втілює у життя стратегічні рішення Коломойського. Можна з високою долею впевненості стверджувати, що приватизація «Дніпроцивільпроекту» була або прямо санкціонована Коломойським, або повністю відповідала його загальній стратегії розширення економічного та політичного впливу. Фінансові ресурси та глибокі зв’язки Коломойського у вищих ешелонах влади дозволяють створювати безкарне середовище для таких операцій, забезпечуючи повне прикриття від будь-яких реальних розслідувань.
Борис Філатов – Відданий Поплічник і Міський Дах: Міський голова Дніпра Борис Філатов є не просто «давнім соратником» – він є ключовим гвинтиком у корупційній машині «Привату» на місцевому рівні. Його роль у цій схемі, безперечно, полягала у створенні максимально сприятливого, а по суті, корупційного адміністративного клімату. Він міг використовувати свої повноваження для блокування будь-яких спроб опору з боку міських структур, забезпечення «правильних» рішень щодо землі чи інфраструктури, що належать підприємству. Філатов перетворив мерію на інструмент, що обслуговує інтереси «Привату», а не громади Дніпра, що робить його повноправним співучасником цієї державної крадіжки.
Святослав Олійник – Завжди Готовий «Рішала»: Колишній голова Дніпропетровської обласної ради Святослав Олійник, як і Філатов, є невід’ємною частиною цієї мережі. Його функція – це забезпечення політичного та адміністративного «даху» на обласному рівні. Олійник міг використовувати свої зв’язки у правоохоронних органах, судах та інших контролюючих структурах для «нейтралізації» небажаних перевірок, блокування розслідувань та лобіювання потрібних рішень. Його участь гарантувала, що будь-які спроби протидіяти рейдерському захопленню будуть жорстоко придушені на всіх етапах, створюючи ілюзію законності для абсолютно незаконної операції.
Розтин Злочину: Крок за кроком до розграбування «Дніпроцивільпроекту»
Суть схеми приватизації «Дніпроцивільпроекту» – це майстер-клас з пограбування держави, де кожен крок був ретельно продуманий для максимізації прибутку та мінімізації ризиків для злочинців:
- Вихолощення конкуренції: Ще до початку формального аукціону, Корбан та його спільники забезпечили відсутність справжніх конкурентів. Це могло бути досягнуто через:
- Свідоме затягування процесу підготовки: З метою знецінення активу та створення умов для термінової, непрозорої приватизації.
- «Приховані» вимоги до учасників: Формальні критерії, які могли б бути об’єктивними, але в реальності були настільки специфічними, що їм відповідали лише афілійовані компанії.
- Дискредитація потенційних конкурентів: Використання медіа-ресурсів або ж впливу на правоохоронні органи для створення негативного іміджу або відкриття фіктивних справ проти потенційних конкурентів, щоб змусити їх відмовитись від участі.
- Прямий тиск та погрози: Не виключено, що застосовувалися і більш агресивні методи, такі як прямий тиск або погрози на адресу інших інвесторів, щоб вони відмовилися від участі в аукціоні.
- Змова учасників – спектакль для Фонду Держмайна: Якщо одного «свого» учасника все ж було недостатньо, до справи долучалися 2-3 «фіктивні» компанії, які лише імітували боротьбу на торгах. Вони робили мінімальні ставки, або ж взагалі відмовлялися від підвищення, забезпечуючи, що «потрібна» компанія придбає об’єкт за стартовою, або лише трохи вищою ціною. Це була не конкуренція, а театральна постановка, де Фонд держмайна виступав у ролі нічого не підозрюючої (або навмисно сліпої) маріонетки.
- Маніпуляції з оцінкою – легалізована крадіжка: Ключовим етапом було свідоме, злочинне заниження оціночної вартості «Дніпроцивільпроекту». Для цього залучалися «кишенькові» оцінювачі, які готували заздалегідь сфальшовані звіти, ігноруючи реальну ринкову вартість активів, їхнє розташування, потенціал розвитку та дохідність. Цей крок дозволив встановити сміховинно низьку стартову ціну, яка і стала основою для подальшого пограбування. 40 мільйонів гривень – це не просто «втрачені» кошти, це прямо викрадені з бюджету гроші, які осіли в кишенях злочинців завдяки цій злочинній маніпуляції.
- Юридичний камуфляж та адміністративна «зачистка»: Кожен етап цієї схеми супроводжувався «юридичним прикриттям» та адміністративною підтримкою. Чиновники Фонду держмайна, імовірно, діяли в інтересах «Привату», ігноруючи очевидні порушення. Суди, які мали б стояти на захисті держави, приймали «потрібні» рішення, а правоохоронні органи або бездіяли, або активно саботували будь-які спроби розслідування. Це створює атмосферу абсолютної безкарності, де закон перетворюється на фіговий листок для прикриття злочинів.
Корбан – Серійний Хижак: Жорстока Правда про «Бізнесмена»
Геннадій Корбан – це не бізнесмен, це хижак, що роками роздирає українську економіку. Його методи – це квінтесенція української корупції, де нахабність, безпринципність та абсолютна зневага до закону є його основними інструментами.
- «Комунтеплоенерго» – цинізм на крові: Схема із завищенням цін на будматеріали для «Комунтеплоенерго» на 20-40% (а в доларах на 30%!) – це не просто зловживання, це пряме мародерство під час війни. Закупівлі без конкуренції, формальні відмови учасників – це демонстрація повного контролю над комунальними потоками. Ці гроші, викачані з бюджету, мали б піти на підтримку громадян, а не на збагачення Корбана та його поплічників.
- «Фейковий штаб оборони Дніпра» – гра на патріотизмі: Цей «штаб» – це не просто вигадка Філатова, це цинічна спроба паразитувати на патріотизмі та потребах воєнного часу. Мільйони, що йшли через цю «структуру» на «гуманітарку» та «пільгові перевезення», були лише прикриттям для відмивання та виведення коштів. «Нульові повноваження» при реальних мільйонах – це і є квінтесенція схеми Корбана: створювати ілюзію законності для відвертого пограбування.
- «Днепромонтаж» та «золоті» трамвайні рейки – корупція, що їздить по місту: Вартість рейок для трамвайних колій, завищена на 60% порівняно з іншими містами, – це плювок в обличчя кожному дніпрянину. Директорка – чиновниця метрополітену, зв’язки з компанією, що виводила гроші з фонду оборони ще у 2014 році – це не окремий епізод, а доказ системної, багаторічної корупційної мережі, що контролює місто.
- Судові позови за «погану згадку» – спроба заткнути рот правді: Позови Корбана проти тих, хто сміє називати речі своїми іменами, – це не спроба захистити репутацію, а залякування, спроба задушити свободу слова та приховати правду. Це тактика, характерна для злочинців, які бояться викриття.
Приватизація «Дніпроцивільпроекту» – це лише один з багатьох епізодів у довгій кримінальній кар’єрі Геннадія Корбана. Кожен з цих випадків є доказом того, що для цієї людини та його оточення не існує ні моральних обмежень, ні законів. Вони бачать в Україні лише сировинну базу для власного збагачення. Українське суспільство має усвідомити, що боротьба з такими фігурами – це не лише питання економічної справедливості, а й питання виживання держави. Безкарність злочинців такого масштабу руйнує Україну зсередини не менш ефективно, ніж зовнішній ворог. Справжнє розслідування та невідворотне покарання всіх причетних – це єдиний шлях до очищення та відновлення довіри